Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Набувальна давність як спосіб набуття права власності.
З набранням чинності новим Цивільним кодексом України стало можливим набувати права власності на чуже майно за правилом набувальної давності (ст.344 ЦК). Це означає, що особа, яка володіє чужим майном протягом тривалого терміну, може набути права власності на нього, посилаючись на давність користування ним.
Отже, набувальна давність – одна з підстав набуття права власності. Частина 1 статті 344 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито й безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває права власності на нього. Суб’єктом набувальної давності може бути як фізична, так і юридична особа.
Згідно частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 3 ст. 344 ЦК України).
У пункті 8 Перехідних положень визначено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Для порівняння: Цивільним кодексом Російської Федерації (статтею 234) встановлений 15-річний строк відносно нерухомого майна, 5-річний – відносно іншого майна. Законодавство країн світу знає і 30-річні, і 5-річні, і 10-річні строки. Визначення того або іншого періоду підкріплено своєю національною аргументацією.
Набувальна давність не стосується випадків заволодіння чужим майном обманним або злочинним шляхом. Мова йде про ситуації, коли власник майна не заявляє про своє право уже тривалий час, тобто фактично відмовляється від цього майна.
Об’єктом правової охорони за ст. 344 ЦК є нерухоме або рухоме майно.
Розповсюдження набувальної давності як на нерухоме майно, так і на рухоме є досягненням нашого законодавства, оскільки, наприклад, Цивільний кодекс Франції розповсюджує набувальну давність тільки на нерухомість, а законодавство Німеччини та Швейцарії – виключно на рухоме майно.
Враховуючи, що основні строки для визнання права власності за набувальною давністю у господарських правовідносинах вже настали, дана категорія спорів буде актуальною в господарських судах України.
Як приклад хочеться навести справу, що розглядалась господарським судом Луганської області.
В червні 2012 року приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарська виробнича фірма "Агротон" звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою до приватного підприємства "Атлант-Плюс", в якій просило суд визнати за набувальною давністю право приватної власності приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарська виробнича фірма "Агротон" на нерухоме та рухоме майно відповідно до переліку, зазначеного у позовній заяві, яке було необхідно для здійснення сільськогосподарської діяльності (сільгосптехніка, будівлі, механізми, тощо – всього 57 одиниць)
Рішенням господарського суду Луганської області від 03.09.2012 у справі № 29пн/5014/1487/2012 у позові відмовлено. Дане судове рішення мотивоване відсутністю правових підстав визнання права власності за набувальною давністю.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2012 вказане рішення суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Визнано за набувальною давністю право власності приватного акціонерного товариства “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон” на нерухоме та рухоме майно відповідно до переліку, зазначеного у резолютивній частині постанови.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційної інстанції, перший заступник прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Побєдівської сільської ради Новоайдарського району Луганської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати, а рішення суду першої інстанції – залишити в силі.
Постановою Вищого господарського суду від 12.06.2013 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2012 у справі № 29пн/5014/1487/2012 було скасовано, а рішення господарського суду Луганської області від 03.09.2012 у справі № 29пн/5014/1487/2012 залишено в силі.
Під час розгляду справи господарським судом Луганської області встановлено, що 30.04.2001 між громадянами України - співвласниками майна у формі основних засобів, що належать ним на праві спільної часткової власності в особі Соловйової Олени Михайлівни, як уповноваженої від пайовиків КСП “Новий Айдар” та закритим акціонерним товариством “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон” (перейменоване в приватне акціонерне товариство “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон”; позивачем у справі) був укладений договір оренди.
За умовами розділів 1, 2 цього договору співвласники передають належні їм на праві спільної власності основні засоби позивачу в оренду строком до 01.04.2006. Перелік основних засобів, що передається в оренду за цим договором, визначений в Додатках 1, 2, 3 до цього договору. Основні засоби обліковуються як орендовані.
01.01.2002 між співвласниками та позивачем була підписана угода про розірвання вказаного договору оренди, пунктом 3 якої передбачено, що з моменту підписання цієї угоди і до оформлення права власності на основні засоби за власниками майна, яке використовувалось позивачем згідно договору оренди від 30.04.2001, позивач повинен здійснювати його охорону з правом користування відповідно до господарського призначення, підтримувати майно у справному стані.
Заявлений у даній справі позов приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарська виробнича фірма "Агротон" про визнання права приватної власності за набувальною давністю мотивований тим, що позивач протягом 10 років безперервно, відкрито, безтитульно володіє нерухомим та рухомим майном, яке перейшло в його володіння після розірвання договору оренди та перебуває у нього на за балансовому рахунку.
Водночас, позивач, як на підставу набуття права власності на нерухоме майно, вказував про добросовісне заволодіння на підставі договору оренди та користування майном протягом 10 років, однак, відповідно до частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Як вбачалось з матеріалів справи, договір оренди було розірвано 01.01.2002 оскільки Співвласники спірного майна протягом 8 місяців після укладення договору оренди не підтвердили свого права власності на основні засоби, передані ними в оренду.
Відповідно до умов пункту 3 цієї угоди ЗАТ СВФ «Агротон», з моменту підписання цієї угоди і до оформлення права власності на основні засоби за власниками майна, яке використовувалось Господарством згідно договору оренди від 30.04.2001, здійснювати його охорону з правом користування відповідно до господарського призначення, підтримувати майно у справному стані.
Господарським судом Луганської області при аналізі чинного законодавства та доданих до матеріалів справи документів встановлено, що оскільки за колективом пайовиків спірне майно на праві власності також не було зареєстровано у встановленому законом порядку, то добросовісність набуття відсутня. Позивач набув право користування майном у осіб, які не були власниками цього майна.
Водночас, навіть у разі добросовісного набуття нерухомого майна, позивач все одно передчасно звернувся до суду з даним позовом, оскільки він міг би набути право власності на нерухоме майно за набувальною давністю тільки у 2020 році, враховуючи приписи частини 3 статті 334 ЦК України, так як 15-ти річний строк буде обраховуватись з 01.01.2005 - від часу спливу позовної давності, тобто три роки від дати розірвання договору оренди.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту добросовісного заволодіння спірним майном відповідно до вимог статті 344 ЦК України. Інших доказів, що підтверджують наявність підстав, необхідних для визнання за позивачем права власності на спірне рухоме та нерухоме майно в порядку ст. 344 ЦК України суду не надано.
З наведеного вбачається, що завдяки законним судовим актам судів першої та касаційної інстанцій, співвласники (пайовики) майна КСП “Новий Айдар”, що належить їм на праві спільної часткової власності, не були позбавлені законного права власності на це майно, а ЗАТ СВФ «Агротон» незаконно не набуло права власності на майно осіб, що були членами КСП “Новий Айдар” та враховуючи їх низький майновий стан, відсутність юридичних знань і матеріальних ресурсів для залучення кваліфікованого фахівця в галузі права, не змогли б захистити своє право.
Кандидат юридичних наук,
суддя господарського суду Луганської області О.С. Фонова
_03_03.png)
