Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ
Одним з центральних інститутів господарського судочинства є інститут доказування, стан якого суттєво впливає на виконання господарськими судами основної функції – захисту прав суб’єктів господарювання. В умовах відкритості суспільства і змагальності господарського процесу значимість доказування важко переоцінити. Пов'язані з процесом доказування питання збору, надання і дослідження доказів набувають надзвичайної ваги у конкретних судових спорах, оскільки безпосередньо процес доказування визначає результат судового розгляду спору. Разом з тим, як свідчить аналіз практики, залишається чимало питань, що потребують подальшого доопрацювання, бо негативно впливають на своєчасний та якісний розгляд справ. Численні роз’яснення Вищого господарського суду України, постанови пленумів Верховного суду України частково вирішують проблеми матеріального і процесуального права, однак на рівні законів залишається необхідність вдосконалення процесу доказування.
Проблемні питання доказування у господарському процесі були предметом дослідження багатьох науковців, серед яких - Васильєв С.В., Степанова Т.В., Ніколенко Л.М. та ін., але в контексті реалізації принципу процесуальної економії ці питання не розглядалися. Тому метою даної статті є аналіз деяких аспектів процесу доказування у господарському судочинстві та вироблення пропозицій щодо удосконалення правового забезпечення досліджуваної сфери відносин в контексті вимог процесуальної економії судового процесу.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) в процесі доказування можуть бути використані тільки ті засоби доказування, які передбачені законом: письмові та речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. До складу учасників господарського процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, зокрема, судові експерти, перекладачі, які можуть брати участь в господарському процесі у випадках, передбачених ГПК, а також посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (статті 18, 30 ГПК). Фактично останні є свідками по справі, оскільки в силу незалежних від них обставин їм стали відомі будь-які дані (відомості) по справі. Але згідно з чинним ГПК вони мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, що може призвести до перекручування фактів у ході свідчення. На відміну від адміністративно-процесуального та цивільно-процесуального законодавства, в господарсько-процесуальному законодавстві відсутні норми про показання свідків як засоби доказування.
На підставі вищевикладеного, з метою вдосконалення процесу доказування при вирішенні судом господарських справ, вважаємо за доцільне введення в господарський процес інституту «свідка», визначивши його правовий статус та відмежувавши від прав і обов’язків інших активних учасників процесу. При цьому, враховуючи специфіку господарського процесу, вважаємо, що показання свідків можуть використовуватися під час розгляду та вирішення господарських справ лише у разі неможливості встановлення фактичних обставин іншими засобами доказування. Виходячи з чинного законодавства, виявляється доречним також закріпити імунітет свідка, передбачивши групи осіб, яких не можна опитувати як свідків (судді, адвокати, захисники), а також випадки, коли особа згідно зі ст. 63 Конституції України має право відмовитися від свідчення (проти дружини, дітей, батьків).
Останнім часом господарські відносини все більш ускладнюються, тому використання у господарському судочинстві нових технологій, професійних й спеціальних знань постає найбільш важливою проблемою у процесі доказування. Для спрощення та скорішого вирішення спору вважаємо необхідним доповнити перелік учасників господарського процесу спеціалістом, визначивши його правовий статус та відмежувавши від прав і обов’язків експерта та інших учасників процесу, зокрема, пропонуємо закріпити, що спеціаліст залучається господарським судом для консультацій, які не потребують проведення спеціального дослідження (наприклад, аварійні комісари, аудитори та ін.). Також пропонуємо дорівняти висновок спеціаліста до письмового доказу. Внесення таких змін у господарсько-процесуальне законодавство, на нашу думку, значно полегшило й спростило б процес доказування.
Докази надаються особами, що беруть участь у справі, тобто обов’язок доказування фактів, що складають предмет доказування, лежить на учаснику процесу, який на такі обставини посилається. Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Належність доказів являє собою спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Ця вимога звернена до господарського суду, який зобов’язаний відібрати тільки докази, що володіють властивістю належності, виключивши з процесу доказування докази, які не мають значення для справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує процес розгляду й вирішення спору.
В господарському процесі допустимість означає встановлення спеціальними правилами певних засобів доказування, без обов’язкового використання яких неможливо повною мірою довести обставини справи, на які посилається учасник процесу. Достовірність доказів – це якісна характеристика, що повинна бути властива кожному конкретному доказу для отримання ним можливості бути використаним у господарському процесі. Достатність доказів – поняття, що належить до заключного етапу судового доказування; це якісна характеристика доказів, що визначає їх сукупність як таку, на підставі якої можливо прийняти істинне й об’єктивне рішення по справі.
Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом. Повна і всебічна оцінка господарським судом доказів має найважливіше значення для винесення законного й обґрунтованого рішення по справі. Принципи оцінки доказів господарським судом встановлені чинним законодавством: відповідно до ст. 43 ГПК господарський суд оцінює всі докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись при цьому чинним законодавством. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь установленої сили.
Докази, одержані з порушенням закону, не приймаються господарським судом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами. У зв’язку з цим, з метою вдосконалення положень господарсько-процесуального законодавства щодо належності, допустимості й достовірності доказів, враховуючи правову регламентацію зазначених питань в адміністративному та цивільному судочинстві (ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 58, 59 Цивільного процесуального кодексу України), вважаємо за доцільне доповнити ст. 34 ГПК частинами 3 і 4 наступного змісту: «Докази, одержані з порушенням закону, не можуть бути покладені в основу судового рішення при вирішенні справи.» і «Суд допускає використання показань свідків для доказування тих фактів (обставин), які неможливо довести іншими засобами доказування.».
З урахуванням вищевикладеного, вважаємо за доцільне розширення законодавчого переліку засобів доказування шляхом його доповнення показаннями свідків та уточнення формулювання такого засобу доказування, як пояснення осіб, які беруть участь у справі, а саме пропонуємо викласти перше речення частини 2 статті 32 ГПК наступним чином: «Ці дані встановлюються такими засобами доказування: письмовими і речовими доказами; висновками судових експертів; показаннями свідків, поясненнями сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, їхніх представників.». Внесення вищевикладених пропозицій щодо удосконалення процесу доказування в контексті реалізації принципу процесуальної економії господарського процесу, безумовно, сприятиме економії коштів сторін та держави, часу розгляду справи, а також зменшить можливості затягування справи та удосконалить процедуру доказування по спору, що позитивно відіб’ється на розвитку господарських відносин взагалі.
Суддя господарського суду
Луганської області Смола С.В.
_03_03.png)
