Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів

Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів

Поняття та правове регулювання інституту позовної давності визначено главою ХІХ Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України).

Позовною давністю відповідно до ст. 256 ЦК України є строк, у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, є важливим встановлення факту наявності у особи, яка звертається з позовом, суб’єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, тобто застосування позовної давності можливо лише у тому випадку, коли позов є обґрунтованим.

У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв’язку з необґрунтованістю самої вимоги (постанови ВГСУ від 02.08.2010 у справі № 3/039-08/5, від 04.11.2010 у справі № 31/194-10).

Слід звернути увагу, що згідно із приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність  застосовується  судом  лише  за  заявою  сторони у спорі, поданої до винесення судом рішення.

В тому випадку, коли такої заяви стороною у справі не було подано, судом позовна давність не може бути застосована (постанова ВГСУ від 12.08.2010 у справі № 3/1).

Із змісту ст. 267 ЦК України випливає, що заяву про застосування позовної давності може бути подано лише стороною у справі, у випадку подання такої заяви не стороною у справі суд не приймає її до уваги (постанова ВГСУ від 26.01.2011 у справі № 5020-2/085).

Заява про застосуванням позовної давності може бути подано лише до вирішення спору по суті (ч. 3  ст. 267 ЦК України). В тому ж випадку, коли таку заяву подано на стадії апеляційного або касаційного провадження, вона не береться судом до уваги (постанова ВГСУ від 24.11.2010 у справі № 01/52-42).

Нормою ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив  позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, пропуск строку позовної давності та наявність заяви про застосування наслідків його спливу не є безумовною підставою відмови у позові.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини  пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто важливим є встановлення моменту початку перебігу строку, тривалість якого обчислюється з урахуванням положень глави Х ЦК України.

Приймаючи до уваги положення ст. 530 ЦК України та згідно із ч. 5 ст. 261 цього Кодексу за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги,  перебіг позовної давності починається від  дня,  коли  у  кредитора  виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Поряд із загальним строком позовної давності, встановленим ст. 257 ЦК України, ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих категорії вимог встановлено спеціальні строки.

Згідно із приписами ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При цьому, слід враховувати положення ч. 6                ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якого нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (постанова ВГСУ від 14.12.2010 у справі № 4/139-42).

Статтею 264 ЦК України встановлено вичерпний перелік випадків, коли перебіг строку позовної давності переривається, а саме: вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею  свого боргу або іншого обов'язку; у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох  боржників,  а  також  якщо  предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Частиною 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що після  переривання  перебіг  позовної давності починається заново. При цьому, час, що минув до переривання перебігу позовної  давності,  до нового строку не зараховується.

Суддя господарського суду

Луганської області                                                                                     С.В.Вінніков