Про деякі новели у правовому регулюванні банкрутства

Стаття «Про деякі новели у правовому регулюванні банкрутства».

            Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 №4212-VI  (далі за текстом - Закон №4212-VI) в сфері банкрутства продовжено вдосконалення нормативної бази та формування судової практики з її застосування. Закон більш адаптований до сучасних реалій суспільного життя й за головну мету має відновлення платоспроможності боржника та збереження господарюючого суб`єкта, платника податків та зборів.

            Основні норми Закону набрали чинності з 19.01.2013, а положення про офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство боржника на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) в мережі Інтернет набере чинності лише через рік, тобто з 19.01.2014.

             Закон № 4214-VI носить новаторський характер. Насамперед, вперше за статтею 2 Закону законодавець визначив, що цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні правовідносин з суб’єктами банкрутства (боржниками, банкрутами). Винятки з цього правила містяться у цьому ж Законі, а не в інших нормативних актах. Ця правова позиція нарешті врегулювала колізійність правових норм законодавчої бази України, яка виникала на практиці у відносинах, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності.

             Термінологія за ст. 1 Закону (глосарій) претерпіла зміни. Окрема термінологія міститься також у конкретних статтях Закону, які регулюють різні процедурні питання. Наприклад, ч. 5 ст. 5 Закону визначає поняття «санація боржника до порушення справи про банкрутство», як систему заходів по відновленню платоспроможності боржника певним колом осіб з метою запобігання його банкрутства шляхом вжиття певного кола процедур оздоровлення до порушення судом справи про банкрутство. Частина 1 ст. 19 Закону передбачає визначення поняття «мораторій на задоволення вимог кредиторів», ч. 1 ст. 22 Закону - «процедури розпорядження майном» та її головної фігури - «розпорядника майна»; ч. 1 ст. 28 Закону містить визначення поняття «санація», а її частина 2 - «керуючого санацією». Глосарій міститься і в інших статтях Закону.

            Законом запроваджено чимало новел нормативного регулювання сфери банкрутства.      Перш за все, змінений порядок подання та прийняття судом заяв про порушення справи про банкрутство.     На відміну від минулої редакції Закону, стаття 9 Закону регулює порядок розгляду справ про банкрутство - за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК) з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а стаття 10 Закону регулює питання підвідомчості, підсудності та підстав для порушення провадження у справі.

            Частиною 3 статті 10 Закону визначені базові критерії (показники): обов’язкової наявності безспірних грошових вимог кредитора до боржника у розмірі не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати та їх склад, строку виконання боржником грошових зобов’язань та механізм з`ясування обставин щодо факту платоспроможності боржника - шляхом відкриття виконавчого провадження за виконавчими документами за заявою органом Державної виконавчої служби та стан його розвитку впродовж трьох місяців.

            Загальні вимоги до заяв з банкрутства, додаткові - до заяв кредиторів та боржників сформовані у статті 11 цього Закону і вони містять конкретні відмінності.

            Особливістю порушення чинного провадження у справі про банкрутство є його двоетапна процедура, яка полягає у тому, що у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті заяви чи повернення її заявнику, господарський суд приймає її лише до розгляду, про що виносить ухвалу, у якій поряд з іншими відомостями, зазначає про дату та місце проведення підготовчого засідання, яке повинне бути проведене не пізніше 14-го дня з дня винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство. Лише у випадку наявності поважних причин цей строк може буди збільшений до 30 днів (перший етап).

            Другий етап складає саме процес проведення підготовчого засідання, головним завданням якого і є ґрунтовна перевірка судом дотримання заявником правових підстав подання заяви та документальне обґрунтування обставин та вимог за нею. Саме у підготовчому засіданні за наслідками розгляду заяви та відзиву боржника суд виносить ухвалу або про порушення провадження, або про відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство. Правові підстави відмови суду у порушенні справи чітко визначені положенням ч. 7 ст. 16 Закону.

            І лише в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство суд зазначає, поряд з іншими відомостями, про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (ст.18 Закону).

            Новацією законодавства є і передбачення ч. 4 ст. 10 Закону розгляду деяких майнових спорів з вимогами до боржника у суді, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

             Значні зміни відбулися в сфері діяльності державного органу з питань банкрутства та головної фігури банкрутства – арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

 По-перше, відмінене ліцензування господарської діяльності арбітражних керуючих. По-друге, за новим Законом арбітражні керуючі отримали статус суб’єктів незалежної професійної діяльності (ст. 4 Закону). Переглянуті повноваження державного органу з питань банкрутства та вилучені положення про ті з них, що притаманні виключно суду та можуть сприйматися за звичай як втручання в здійснення правосуддя.

            Зокрема, законодавець з метою встановлення єдиного підходу щодо порядку призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство передбачив, що кандидатура для виконання повноважень розпорядника майна визначається судом самостійно із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво у встановленому цим Законом порядку та внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. Вибір таким шляхом здійснюється незалежно від форм власності боржників.

            Також новелою стала регламентація на законодавчому рівні за ст. 117 Закону статусу та повноважень саморегулівної організації арбітражних керуючих. Вона визначена законодавцем як всеукраїнська громадська організація, що об’єднує арбітражних керуючих, які отримали свій статус відповідно до вимог цього Закону, та здійснює повноваження з громадського регулювання діяльності арбітражних керуючих, це спрямоване на підвищення рівня професійної якості та позитивного авторитету діяльності арбітражних керуючих.

            Крім того, Законом передбачений новий сучасний інформаційно-технологічний спосіб виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, а саме -  шляхом офіційного оприлюднення відомостей про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті ВГСУ в мережі Інтернет. На думку законодавця, це прискорить доступ як найбільшого кола осіб до інформації щодо банкрутства, зменшить витрати у провадженні у справі про банкрутство на відміну від розміщення такого оголошення в друкованих органах – газетах «Голос України» або «Урядовий кур’єр».

            Новим у Законі є скорочення строків судових процедур, які застосовуються щодо боржника, регламентування порядку продажу майна в провадженні у справі про банкрутство, введення інституту транскордонного банкрутства (розділ IX, ст.ст. 119-134 Закону). Закон містить значну кількість інших новацій в регулюванні інших питань інституту банкрутства, що на сьогодні свідчить про значні переваги прийнятого Закону та подальший крок у розвитку цього законодавства.

            Втім, щодо інших новел, то це вже тема іншої статті.

Суддя господарського суду

Луганської області                                                                                   Т.Г. Кривохижа