flag Судова влада України
Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

«ВИКОРИСТАННЯ ВАЛЮТИ І ВАЛЮТНОГО ЕКВІВАЛЕНТА ПРИ УКЛАДАННІ І ВИКОНАННІ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ» (стаття судді Голенко І.П.)

05 грудня 2016, 12:16

Відповідно ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Частиною 2 цієї ж статті  передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, валютою зобов'язання може бути як грошова одиниця України, так і грошова одиниця іншої країни – іноземна валюта.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

У тому випадку, якщо валюта зобов'язання і валюта виконання грошового зобов'язання не співпадають, тобто якщо валютою зобов'язання є не гривня, а іноземна валюта, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Офіційний курс валют встановлює Національного банку України.

Сторони, що застосовують еквівалент, встановлюють для себе зобов’язання розрахуватися в гривнях і виконують зобов’язання в гривнях. Єдина особливість — це те, що обсяг зобов’язань визначається курсом національної валюти відносно іноземної валюти.

Таким чином, валютою зобов'язання є грошова одиниця, в якій це зобов'язання номінується, тобто виражається, а валютою виконання грошового зобов'язання є грошова одиниця, в якій таке грошове зобов'язання виконується, повинне виконуватися.

Статтею 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціною в договорі є виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації). При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті ціна окрім того, що є істотною умовою господарського договору, має бути зазначена в договорі у гривнях. І лише ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін».

Відповідно до ст. 198 Цивільного кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Тобто законодавство встановлює єдиний підхід і до валюти грошового зобов'язання, і до валюти виконання зобов'язання, якщо ці зобов'язання виникають у сфері господарських відносин. Разом з тим, чинним законодавством дозволено вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Суб’єкти господарювання можуть встановити в договорі між резидентами України ціну в еквіваленті іноземної валюти і курс, за яким буде здійснюватися оплата в гривнях, порядок визначення якого визначається на розсуд сторін.

При цьому, ціна договору на момент укладення обов’язково повинна бути виражена у гривнях в еквіваленті іноземної валюти, а не виключно в еквіваленті іноземної валюти. Оплата договору здійснюється в гривнях за ціною, зміненою порівняно із зазначеною в договорі, за курсом, встановленим у договорі.

Офіційний курс іноземної валюти Національного банку України може значно відрізнятися від ринкового на міжбанківському валютному ринку, то для уникнення суперечок договір повинен містити конкретний порядок визначення курсу валюти.

Так, в договорі на дату укладення встановлюється ціна в національній валюті, а на день оплати  - в гривнях за курсом валюти. Враховуючи вказане, ціна в договору може бути несприятливою для продавця або покупця у разі коливання курсу іноземної валюти.

Якщо ціна у договорі встановлена в іноземній валюті, то вона не змінюється у зв'язку із зміною курсу національної валюти до курсу такої іноземної валюти, оскільки ціна, виражена в іноземній валюті на момент укладення договору і на момент виконання грошового зобов'язання за ним, залишається незмінною. У цьому разі йдеться про те, що валюта зобов'язання є відмінною від валюти виконання цього зобов'язання, а ціна при цьому не змінюється.

Якщо ж валютою зобов'язання є національна грошова одиниця, а валюта виконання цього зобов'язання не відрізняється від валюти зобов'язання, проте відмінною є її сума, тобто сума гривень, що підлягають сплаті на момент укладення договору і на момент його виконання в частині оплати, то мова йде вже про зміну ціни договору (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2010 у справі № 32/148).

У договорі може бути встановлено, що виконання грошових зобов’язань здійснюється в українських гривнях. При цьому, платіж за договором обчислюється відповідно до змін обмінного курсу Національного банку України української гривні до валюти на момент здійснення оплати.

Окрім зміни ціни договору, сторони можуть узгодити, що ціна зміненню не підлягає, однак договором може бути передбачено додаткове  зобов'язання, яке виникає у разі зміни курсу іноземної валюти, платник за договором зобов'язується сплатити суму, на яку змінилися б ціна, якби вона була встановлена в еквіваленті до іноземної валюти (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.04.2012 у справі № 30/289).

Сторонам у договорі при визначенні грошового зобов'язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому, у правочині слід зазначати  порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях.

Крім того, ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України допускає можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

В даному випадку сторони можуть домовитися про відповідну формулу, за якою сторона за договором буде здійснювати розрахунок додаткової винагороди, на суму якої коригується черговий платіж. Отже, ця домовленість свідчить про зміну платежу на суму винагороди в гривнях залежно від курсу гривні до іноземної валюти.

 

Щодо застосування відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, у відносинах між резидентами України слід зазначити наступне.

Якщо через порушення умов договору в однієї зі сторін виникає грошова заборгованість, друга сторона не має права розраховувати на притягування боржника до відповідальності повною мірою.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сторона за договором повинна довести в порядку, встановленому процесуальним законом, наявність заподіяних інфляцією збитків у тому випадку, коли грошове зобов’язання було виражене в іноземній валюті (тобто, довести знецінення іноземної валюти).

Разом з цим, індекс інфляції є показником подорожчання споживчих товарів і послуг. Так, наприклад, відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Тож, застосування індексу інфляції до грошових доходів населення, має за мету коригування їх розміру відповідно до зростання цін на споживчому ринку.

Офіційний індекс інфляції, який обраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення тільки національної грошової одиниці. Тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Якщо ж за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов’язання.

Вказана позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суд України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 № 14 (зі змінами).

 

Крім того, як вже зазначалося,  використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

 Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, який визначається до національної валюти - гривні, і чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, тому пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України – гривні (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 3-29гс15).

 

Суддя

господарського суду

Луганської області                                                         І.П. Голенко