ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ ЗА КОРИСТУВАННЯ ДЕРЖАВНИМ ТА КОМУНАЛЬНИМ МАЙНОМ НА ТЕРИТОРІЇ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ (стаття судді Шеліхіної Р.М.)

Правовий інститут договору оренди один з найстаріших і найпопулярніших у цивільному праві.

На нинішньому етапі оренда є способом соціального, економічного і виробничого розвитку.  У зв’язку з поширеністю у господарській діяльності відносин, пов’язаних з орендою виникає низка проблем, як на законодавчому рівні так і  у судовій практиці при розгляді спорів, пов’язаних з виконанням договорів лізингу, оренди комунального та державного майна.

У сучасних реаліях досить гостро постає питання стосовно виконання положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 р. N 1669-VII (далі - Закон № 1669) щодо звільнення від орендної плати за користування державним та комунальним майном на період проведення антитерористичної операції (далі за текстом - АТО) для суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО згідно Переліку населених пунктів, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015.

Тож, виходячи з положень ст. 7 Закону № 1669 під час проведення антитерористичної операції суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнено від сплати за користування державним та комунальним майном.

Насамперед проблеми виникають внаслідок того, що вказана норма на практиці орендодавцями не застосовується.

Внаслідок цього, орендарі звертаються з позовами до орендодавця, де третьою особою виступають балансоутримувачі майна з вимогами про внесення змін до договору оренди державного майна в частині призупинення пункту договору, який визначає порядок орендної плати, чи з вимогою доповнити договір окремим пунктом, з посиланням на ст. 7 Закону № 1669, про скасування орендарю на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування майном за договором, та зупинити дію решти пунктів, які стосуються орендної плати.

Вищевказані вимоги позивачем заявляються з огляду на те, що балансоутримувач орендованого майна, направляє щомісяця позивачу для підписання акти наданих послуг з оренди приміщень та рахунки на оплату орендної плати.

На підставі ст. 601 ЦК України, якою передбачено, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін, оплата вказаних рахунків третьої особи здійснюється шляхом оформлення нею взаємозаліків, проти чого позивач не заперечує.

Зважаючи на те, що балансоутримувачем ігноруються положення Закону № 1669, позивач-орендар звертається до орендодавця з пропозиціями внесення відповідних змін до договору, від яких орендодавець-відповідач відмовляється, внаслідок цього орендарі звертаються з вищезазначеними вимогами до суду.

Водночас ст. 7 Закону № 1669 передбачено скасування орендної плати але не зобов’язано вносити відповідні зміни до договору.

Крім того, порушення прав позивача, відбувається з боку балансоутримувача майна, який не є стороною договору.

На практиці залишаються спірними вказані питання.

З огляду на судову практику, пов’язану із застосуванням ст. 7 Закону №1669 можна навести наступний приклад.

Прокурором заявлено вимогу про розірвання договору оренди нежитлового приміщення комунальної власності, зобов’язання повернути майно та про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та пені за період з 01.05.2014 по 31.08.2014. Рішенням господарського суду Запорізької області позов задоволено повністю.

Господарський суд, встановивши факт порушення відповідачем умов договору оренди щодо сплати орендних платежів, визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, враховуючи підтверджений факт порушення з боку відповідача умов договору оренди щодо сплати орендних платежів, суд відповідно до вимог чинного законодавства також визнав правомірними позовні вимоги про розірвання договору оренди і повернення майна.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 у справі № 908/3727/14 рішення господарського суду Запорізької області скасовано, з огляду на те, що місцевим судом безпідставно не застосовано положення ст. 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Суд апеляційної інстанції врахувавши, що позивач та відповідач здійснюють свою діяльність на території м. Костянтинівка Донецької області, що є територією проведення антитерористичної операції, а предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості з орендної плати за користування комунальним майном та пені, колегія суддів приходить до висновку, що орендна плата за користування комунальним майном починаючи з 15.04.2014 року не може нараховуватись, оскільки є такою, що скасована. Оскільки орендна плата є скасованою і не нараховується, то відсутнє і порушення своєчасної оплати орендних платежів у зв'язку з чим, пеня не нараховується, а вимоги щодо розірвання договору та повернення майна не підлягають задоволенню.

Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи наявний лист від Донецької Торгово-промислової палати від 16.12.2014 № 2816/12.12-03, в якому зазначено, що не потребує додаткового засвідчення форс-мажорних обставин, підстав для звільнення від відповідальності за спірним договором оренди, оскільки наявні чітко визначені критерії та встановлено звільнення від відповідальності, від сплати орендних платежів за Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII від 02.09.2014 (1669-18).

         Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 у даній справі  касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

З даної судової практики випливає питання не тільки щодо скасування орендної плати але й  стосовно підстав та  тривалості періоду, протягом якого суб’єкт підприємницької діяльності звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов’язання.

Підставою звільнення від відповідальності в даному випадку є безпосередня дія Закону №1669, але в самому законі (ст. 10) вказано, що належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Аналогічна правова оцінка викладена і у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”.

В сертифікаті повинен зазначатися період існування обставин непереборної сили. Якщо у сертифікаті не визначено такого періоду, то слід враховувати положення Регламенту засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44 (5).

Згідно з пунктом 6.2 розділу 6 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов’язанням/обов’язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Дія кожного окремого сертифіката (висновку) ТПП України, наданого у кожному конкретному випадку, обмежується датою надання такого сертифікату, у зв’язку з чим, незважаючи на продовження дії АТО у конкретному населеному пункті Донецької або Луганської областей, чинність такого документа може поширюватися на правовідносини, що виникали з дати початку АТО у конкретному випадку і до дати надання такого сертифіката (висновку).

Таким чином, у разі якщо на дату надання сертифіката (висновку) ТПП України на неможливість виконання зобов’язань за договором продовжують чинити вплив форс-мажорні обставини, пов’язані з проведенням у конкретному населеному пункті Донецької або Луганської області АТО, дія якої продовжує тривати і дату її закінчення визначити неможливо, то у такому випадку ТПП України додатково вказує у сертифікаті (висновку) дату закінчення його дії, що відповідає даті його надання.

Водночас постановою Вищого господарського суду України від 26.11.15 № 910/14673/15 «Про зобов'язання видати сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин» позивачу було відмовлено. Позивач є користувачем земельної ділянки за договором, яка знаходиться за адресою: вул. Петровського, 272 «к» в Петровському районi м. Донецька (цех з виробництва меблiв). Він неодноразово звертався до ТПП України iз заявою про засвiдчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб’єктiв господарювання за податковими зобов’язаннями для подання заяви про повернення надмiру сплачених грошових зобов’язань.

Торгово-промисловою палатою України було вiдмовлено у задоволеннi заяв з посиланням на ст. 6 Закону України «Про тимчасовi заходи на перiод проведення антитерористичної операцiї» та зазначено, що в силу даного закону не вимагається додаткове отримання сертифiката про засвiдчення форс — мажорних обставин.

Отже, виникають питання чи потрібен сертифікат ТПП для засвідчення факту обставин непереборної сили, чи цей факт в силу Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» підтверджувати не вимагається.

На мою думку, при вирішенні подібних спорів повинен мати пріоритет  Закон, яким встановлено, що під час проведення антитерористичної операції суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнено від сплати за користування державним та комунальним майном. Наявність сертифікату про настання форс-мажорних обставин не є обов’язковою для пред’явлення стороною спору.

Для правильного вирішення спорів, пов’язаних з орендою державного та комунального майна в зоні АТО, слід виконувати саме приписи Закону України «Про тимчасовi заходи на перiод проведення антитерористичної операцiї» безпосередньо, без додаткового засвідчення сертифiкатом ТПП настання форс — мажорних обставин.

У зв’язку з цим, для напрацювання єдиної практики, господарський суд Луганської області у доповідних записках та пропозиціях по узагальненню судової практики вирішення спорів наголошує на потребі вирішення проблеми неоднакового застосування законодавства у вказаних спорах в судах апеляційної та касаційної інстанції.

Суддя господарського суду

Луганської області                                                         Р.М. Шеліхіна