УЧАСТЬ ІНОЗЕМНИХ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ У СПОРАХ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ГОСПОДАРСЬКИМИ СУДАМИ (стаття судді Ворожцова А.Г.)

Згідно з частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України  (далі – ГПК) окрім осіб, визначених у статті 1 цього Кодексу, за захистом своїх прав та порушених або охоронюваних законом інтересів  до господарського суду мають право звертатися й іноземні підприємства та організації.

Що слід розуміти під терміном "іноземні підприємства та організації" в контексті цієї норми, зважаючи на визначення терміна "іноземне підприємство" у статтях 63 та 117 Господарського кодексу України (далі – ГК)?

Йдеться про те, що норми ГК (зокрема, стаття 63) окремо виділяють підприємства, що мають  іноземні інвестиції. Так, підприємством з іноземними  інвестиціями  вважається підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш, ніж десять відсотків, а підприємство, в статутному фонді  якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, Господарський кодекс визнає іноземним підприємством.

Згідно з частиною третьою статті 117 ГК іноземне підприємство  - це юридична особа, яка створена за законодавством України.

На відміну  від Господарського кодексу Господарський процесуальний кодекс визначає права іноземних підприємств та організацій в господарському судочинстві як суб’єктів господарювання, утворених не за українським законодавством.

Слід враховувати, що господарські суди можуть при­ймати до свого провадження та розглядати справи за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи, крім випадків виключної підсудності.

Йдеться про арбітражне застереження — угоду сторін про передачу до господарського суду всіх або деяких спорів, які виникли або можуть ви­никнути між ними у зв'язку з конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні.

Оскільки в ГПК відсутній інститут договірної підсудності, заінтересована сторона може звернутися до місце­вого господарського суду тільки відповідно до вимог ГПК про територіальну й виключну підсудність справ, які підлягають розгляду в першій інстанції.

Виходячи з вимог статей 38, 39 Закону  України "Про зовнішньоеко­номічну діяльність", ст. 73 Закону  України "Про міжнародне приватне право", спори що виникають між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, підлягають вирішенню, зокрема, господарськими судами України.

Законодавець встановив національний режим діяльності іноземних юридичних осіб, суть якого полягає в тому, що підприємницька діяльність  іноземних суб’єктів господарювання в Україні регулюється законодавством України.

Що  стосується господарського судочинства, законодавець встановив принцип рівності процесуальних прав та обов’язків іноземних підприємств з процесуальними правами та обов’язками підприємств України.

Зазвичай, звернення іноземних підприємств до господарських судів України з позовами не викликає будь-яких труднощів, за умови додержання вимог статей 54  - 57 ГПК, які регулюють процедуру звернення позивача до господарського суду.

Натомість, як показує судова практика, питання виникають в ході розгляду справ господарськими судами, коли іноземні суб’єкти виступають в статусі відповідача у господарському процесі.

Господарські суди можуть приймати до свого провадження і розгляду справи, якщо відповідач у справі на території Украї­ни має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача.

Під місцем проживання фізичної особи-підприємця розуміють житловий будинок, квартиру, інше приміщення, яке придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, яке знаходиться за визначеною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем (ст. 1 Закону України "Про державну реєст­рацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до уста­новчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Поняття постійного місця проживання та постійного місцезнаходження закріплене у ст. 1 Закону  України "Про зовнішньо­економічну діяльність".

Господарський суд має право розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо місцезнаходжен­ням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України та якщо іноземне підприємство чи організація має па території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право відкривати на території України свої відокремлені підрозділи. Поняття відокремлених підрозділів (філії, представництва) визначене у ст. 95 ЦК України. Відповідно філій — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезна­ходженням та здійснює всі або частину її функцій, а представ­ництво — це також відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, однак здійснює лише представництво і захист інтересів юридичної особи.

Підсудність спору, однією із сторін в якому є не юридична особа, а її відокремлений підрозділ, визначається залежно від того, уповноважений цей підрозділ здійснювати в гос­подарському суді повноваження сторони у справі чи ні. Ці повноваження можуть бути визначені у статуті, положенні або довіреності, але стороною у справі є все ж юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ.

Особливості провадження справ за участю іноземних підприємств і організацій полягають у наданні інозем­ною особою документів, які підтверджують наявність у неї правосуб'єктності; наданні до господарського суду належним чином легалізованих та перекладених українською мовою документів; процедурі повідомлення про слухання справи іноземної особи, що бере участь у справі, яка знаходиться або проживає за межами України.

22 грудня 2003 року в Україні набрала чинності Конвенція, що скасовує вимогу ле­галізації іноземних офіційних документів. Однак ця Конвенція застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечення проти приєднання України до Конвенції. Запе­речення проти приєднання України до Конвенції висловили Бельгія та Німеччина.

Відтак, на території України не прийматимуться документи цих країн, завірені апостилем, а продовжуватиме застосовуватися вимога дотримання процеду­ри консульської легалізації. Консульська легалізація полягає у встановленні та посвідченні оригіналів підписів на докумен­тах і актах, та відповідності їх законам держави перебування (країни консула).

Норма, яка міститься у ст. 123 ГПК, узгоджується зі ст. 1 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійснен­ням господарської діяльності.

Вказана Угода встановила, що підприємства та організації, які розташовані на території країн СНД та підписали цю Угоду, можуть безперешкодно звертатися до господарського суду інших країн СНД і користуватися там правами і нести обов'язки, рівні з суб'єктами господарювання країни, в якій буде розглядатися спір. Господарські спори, як правило, повинні розглядатися арбітражними (господарськими) судами країни-відповідача.

Положення, які вказують на національний режим, іноземних суб'єктів господарювання, містяться й у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримі­нальних справах, підписаній в Мінську 22 січня 1993 p., Про­токолі до цієї Конвенції від 28 березня 1997 року, Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаній у Кишиневі, міжнародних угодах, яких на сьогодні налічується близько 30.

До країн, з якими Україною укладені двосторонні міжна­родні договори про правову допомогу, належать: Китайська Народна Республіка, Республіка Польща, Литовська Респуб­ліка, Республіка Молдова, Естонська Республіка, Монголія, Республіка Грузія, Латвійська Республіка, Республіка Узбекис­тан, Соціалістична Республіка В'єтнам, Республіка Македонія, Чеська Республіка, Турецька Республіка, Угорська Республіка, Румунія, Грецька Республіка, Республіка Куба.

На території України в порядку правонаступництва застосо­вуються двосторонні міжнародні договори колишнього СРСР із Болгарією, Угорщиною, В'єтнамом, Грецією, Йеменом, Кіпром, Румунією, Фінляндією, Італією. Також на сьогодні відсутні заперечення щодо застосування таких договорів з Албанією, Алжиром, Іраком, Корейською Народно-Демок­ратичною Республікою і Тунісом.

Важливим питанням є надсилання до­ручення до установи юстиції або іншого компетентного органу іноземної держави з урахуванням вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965) яка відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" набрала чинності для України з 1 грудня 2001 року і відповідно до ст. 9 Конституції є частиною національного законодавства.

Конвенцією про вручення за кордоном судових та поза­судових документів у цивільних або комерційних справах і Конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1970) із заявами та засте­реженнями, в тому числі передбачено, що зазначеним у конвенціях центральним органом в Україні є Міністерство юстиції Ук­раїни, яке складає підтвердження про вручення документів і забезпечує передачу документів у цивільних або комерційних справах центральному органу юстиції іншої держави.

Особливий порядок надання правової допомоги встанов­лено Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, у ст. 5 якої передбачено, зокрема, що у разі надання правової допомоги компетентні суди та інші органи держав — учасниць СНД співвідносяться один з одним безпосередньо. У разі звернення господарського суду з приводу падання правової допомоги документи, викладені українською або російською мовою, надсилаються поштовим зв'язком безпосередньо до суду, до компетенції якого належить вирішення господарських спорів на території відповідної де­ржави — учасниці СНД, чи іншого органу цієї держави. При виконанні доручення про надання правової допомоги компе­тентні суди застосовують законодавство своєї країни.

Відповідно до Закону "Про приєднання України до Кон­венції про вручення за кордоном судових та позасудових до­кументів у цивільних або комерційних справах" Україна приєдналася до назва­ної Конвенції із заявами та застереженнями, згідно з якими центральним органом, який має право отримувати документи від інших договірних сторін, а також складати підтвердження про вручення, є Міністерство юстиції України.

Витрати, пов'язані з перекладом відповідних документів, а також з оплатою за вручення їх за кордоном, згідно з цією Конвенцією під час судового розгляду має нести заінтересо­вана сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК.

Під час вирішенні питання щодо забезпечення своєчасного повідомлення у належній формі іноземних учасників судово­го процесу про час і місце розгляду справи, строк розгляду справи подовжується господарським судом, оскільки згідно з Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, зокрема, судове рішення не може бути винесене, поки не буде вста­новлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту.

На підставі ч. 2 ст. 15 Конвенції про вручен­ня за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, суд може постановити рішення, зокрема, якщо з дати надіслання документа минув термін, який суддя визначив як достатній для цієї справи і який становить щонайменше 6 місяців.

Важливим є й те, що у разі нотаріального посвідчення перекладу нотаріус посвідчує лише оригінальність підпису перекладача, який стоїть під документом, а не відповідність перекладу оригіналові. Тому якщо у господарського суду чи учасника судового процесу виникнуть сумніви щодо автен­тичності перекладу документа, суд може призначити судову експертизу і доручити її проведення компетентному спеціалісту-перекладачу згідно з вимогами ст. 41 ГПК.

Стягнення судових витрат з іноземних підприємств і ор­ганізацій може здійснюватися за наказом господарського суду з рахунків цих осіб та їх представництв і філій у банках України. В інших випадках стягнення судових витрат може здійснюватися в порядку виконання судових рішень на підставі міжнародних договорів.

Механізм виконання рішення господарсько­го суду в частині стягнення з іноземної особи державного мита відсутній. Тому господарські суди приймають до свого провадження позовні заяви від іноземних осіб, а також заяви про збільшення розміру позовних вимог виключно за умови надання суду доказів про зарахування у дохід державного бюд­жету суми державного мита у встановленому розмірі. У цьому випадку достатнім доказом факту надходження державного мита до державного бюджету України є довідка відповідного територіального органу Державного казначейства України.

Подання до господарського суду позову до іноземної дер­жави, залучення її до участі у справі як третьої особи, на­кладення арешту на майно або грошові кошти, що належать іноземній державі і знаходяться на території України, а також застосування щодо неї інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на майно іноземної держави в порядку примусового виконання судового рішення господарського суду допускається лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарські суди у розв'язанні господарських спорів за участю іноземного підприємства, організації керуються вимогами ст. 4 ГПК щодо вибору законодавства, яке має застосовуватися. Так, в ч. 4 цієї статті передбачена можливість застосування господарськими судами норм права інших держав у випадках, передбачених законом або міжнародним договором.

Суддя господарського суду

Луганської області                                               А.Г. Ворожцов