Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Право власності, як і будь-яке інше суб’єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов’язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Ці обставини нерідко іменуються “способи набуття права власності”.
Питання про набуття права власності регулюється Главою 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Визначені в Кодексі способи набуття права власності стосуються всіх форм права власності. Всі підстави набуття права власності мають бути не забороненими законом, тобто правомірними. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст.328 ЦК). Щоб можна було встановити право власності на річ, вона повинна існувати. Отже, річ насамперед має бути створена, і створення нової речі є підставою для виникнення права власності на цю річ.
Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам’ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при похідних підставах виникнення права власності на річ завжди необхідно враховувати можливість існування прав на дану річ інших осіб – невласників (наприклад, орендаря, заставодержателя, суб’єкта іншого обмеженого речового права). Ці права, як правило, не припиняються при зміні власника речі, яка переходить до нового володільця. Зрозуміло, що на первісного набувача речі подібні обмеження не поширюватимуться. У цьому відношенні діє відомий ще з римського приватного права принцип: “Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має”.
Велике значення має правильне встановлення особи власника конкретного майна. В ст. 330 ЦК закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку, або незаконність права власності не випливатиме із закону. Таким чином, власник не зобов’язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно. Водночас окремими нормативно-правовими актами передбачаються різноманітні правовстановлюючі чи інші документи, якими має підтверджуватися право власності. Перелік правовстановлювальних документів на об’єкти нерухомого майна наведено у ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. Відповідно до ч. 1 зазначеної статті, Державна реєстрація прав проводиться на підставі:
1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
На даний час найпоширенішим є питання щодо моменту виникнення права власності на самочинно збудовано майно.
Вказане питання врегульовано положеннями статті 376 Цивільного кодексу України. Ця стаття поширюється на випадки самочинного будівництва житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна як фізичними, так і юридичними особами.
Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не неможливим.
Так, самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Крім того, також самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.
Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.
Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.
Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.
При цьому, правила статті 376 ЦК не можуть бути застосовано при вирішенні справ за позовами:
- про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів;
- про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди (малі архітеркурні форми);
- про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).
В перехідних положеннях Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що введення в експлуатацію незаконно побудованих індивідуальних житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності продовжено до кінця 2016 року.
На виконання цієї норми наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 № 91 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію зазначених об'єктів (далі-Порядок).
Вказаний Порядок встановлює процедуру прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних (садових) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, побудованих до 31.12.2012 без дозволу на виконання будівельних робіт, заяви про прийняття в експлуатацію яких подано до 31.12.2016. Крім того, Порядок визначає механізм проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж.
Необхідно відзначити, що прийняття в експлуатацію незаконно побудованих індивідуальних житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності здійснюється безкоштовно інспекціями Державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних споруд об'єктів при наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, протягом 30 днів з моменту подачі заяви.
Питання визнання права власності на самочинного будівництва турбує багатьох.
Незважаючи на прийняття значної кількості нормативно-правових актів щодо сприяння будівництву, проходження всього дозвільного процесу та отримання відповідної документації на будівництво об’єкта містобудування залишається доволі складним, та відомим лише вузькому колу фахівців. З огляду на такий стан справ, фізичні особи-підприємці та юридичні особи нерідко роблять вибір на користь самочинного будівництва, на яке право власності визнається шляхом звернення з позовом до суду.
Використана література
1. Цивільний кодекс України
2. Постанова Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»
3. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев.
4. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т./ А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань; Академия суддів України.
5. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"
6. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”
7. Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 № 91
Суддя господарського суду
Луганської області А.В.Іванов
_03_03.png)
