СПРОЩЕНЕ ЕЛЕКТРОННЕ ПРОВАДЖЕННЯ – ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ (стаття судді, к.ю.н. Фонової О.С.)

Надання сторонам можливості користування засобами комп’ютерної техніки при подачі  позову, відзиву на нього, інших письмових пояснень та заперечень, не можна вважати спрощенням провадження, оскільки це є тільки зручним технічним супроводом, який став можливим за допомогою розвитку комп’ютерних технологій та створенню і існуванню мережі Інтернет. Вказане можна визначити як підвищення зручності форми викладення матеріалу, що існує в об’єктивній реальності.

У науково-практичних форумах більшістю науковців електронне провадження сприймається як апріорі спрощене, проте, тут слід заперечити, оскільки електронне провадження не завжди є спрощеним, більше того, зазначимо, що воно в переважній більшості не є спрощеним, оскільки у представлених моделях інших країн являє собою електронний супровід позовного провадження та процесуальних дій, що передбачені в його межах, і тільки законодавче встановлення безпосередньо спрощення процесуальної форми дає підстави вважати провадження спрощеним.

Так, European Small Claims Procedure  - Європейська процедура розгляду дрібних позовів (ESCP), що діє на території Євросоюзу, передбачає можливість подання позову та відзиву на позов через мережу Інтернет, проте не тільки це робить її спрощеною. Сама процедура розгляду спорів відповідає критеріям спрощення.

Європарламент впровадив спеціальні посилання  в Інтернеті на сайти, які містять інформацію щодо  роз’яснення   процедури порушення справи  в порядку ESCP. Вказані сайти містять типові форми подання позовів (форма А), уточнення судом необхідних доказів (форма В), відзив відповідача (форма С) та типова форма рішення (форма D), які відображені в додатках до Правил застосування процедури розгляду дрібних позовів в Євросоюзі.

Однак, можливість застосування електронних засобів подачі позову та відзиву на нього, вирішується країною, в якій буде слухатися справа.

В Російській Федерації існує Тимчасовий порядок подачі документів до арбітражних судів Російської Федерації в електронному вигляді, який також встановлює електронний супровід справи з паперовим її дублюванням.

Аналізуючи досвід світових правових систем щодо розробки та впровадження порядку реалізації судових проваджень за допомогою комп’ютерних технологій, в цілому можна відмітити тенденцію електроніфікації позовної процедури розгляду,  тоді як  можливість та порядок розгляду певних категорій спорів, що відповідають встановленим критеріям, виключно за допомогою  засобів комп’ютерної техніки та мережі Інтернет, залишена поза увагою.

Спрощене електронне провадження  є перспективним напрямком адаптації форм електронних проваджень, існуючих в багатьох країнах світу до господарського правопорядку України.

Слід відзначити, що 22 липня 2000 року в Окінаві було прийнято Окінавську хартію глобального інформаційного суспільства, в якій відзначається, що інформаційно-комунікаційні технології (ІТ) є одним з найбільш важливих чинників, що впливають на формування суспільства двадцять першого століття. Їх революційний вплив стосується способу життя людей, їхньої освіти і роботи, а також взаємодії уряду та громадянського суспільства. У числі напрямів можливого використання цифрових технологій в Хартії вказується на активне використання ІТ в державному секторі і сприяння наданню у режимі реального часу послуг, необхідних для підвищення рівня доступності влади для усіх громадян [1, с. 51-56].

Враховуючи декларації, проголошені в Окінавській хартії, прийнятій  лідерами країн G8 ще у 2000 році, додержання загального напряму розвитку багатьох розвинених країн світу в сфері інформатизації суспільного життя,  відсутність в Україні на даний час законодавчо закріпленого провадження наближеного до  електронного, необхідність спрощеної форми провадження за допомогою виключно комп’ютерних технологій є гострою  та нагальною. 

На сьогоднішній день в країнах СНГ та Україні вже накопичено певний емпіричний і теоретичний досвід правового забезпечення в інформаційній сфері.

Високу  роль електронного судочинства в  транспарентності  судової системи відзначає Решетняк В.І., який справедливо  звертає увагу, що  електронне судочинство повинно стати головним інструментом подолання правового нігілізму за допомогою забезпечення відкритого і доступного правосуддя, прискорення строків розгляду спорів і підвищення якості судових актів [2, с. 54].

Крім того, електронне судочинство є чинником, який підвищить прозорість судової системи та певність судової процедури, а також є  одним з факторів зниження конфліктності у суспільстві [3, с. 74]. 

З урахуванням світової інформатизації та комп’ютеризації правове явище електронного судочинства а також порядок його реалізації на практиці  потребує детального вивчення вітчизняними науковцями та адаптації до українського законодавства.

В роботах українських вчених, зокрема, С. Пограничного, М. Бондаренко,  І.В.Туркіної  [4-6],  висвітлені деякі аспекти інформаційних технологій у вітчизняному судочинстві. Однак,  це лише загальний огляд інформаційних технологій, шляхів їх впровадження в судочинство та  спроби визначити основні напрямки політики судової влади в галузі інформаційних технологій [6, с. 200].

Позитивне висловлювання вказаних авторів про електроніфікацію судової системи  граничить з об’єктивним побоюванням готовності юридичної спільноти країни та судової системи в цілому до  впровадження інформаційних комп’ютерних технологій в українське  судочинство, у зв’язку з низьким рівнем розвитку інформаційних технологій в судочинстві,  в тому числі і в матеріальному аспекті.

Негативні чинники при аналізі процесу впровадження інформаційних технологій в цивільне судочинство Німеччини виділяє Н.Фішер. Зокрема, в їх числі він називає стійке небажання практичного застосування інновацій в цій області, обмеженість бюджету судових органів, низький рівень навичок використання новітніх комп'ютерних розробок, відсутність належно розвиненої технічної інфраструктури, невідповідність вимогам часу технічних засобів й інші обставини [7, с. 636].

Проте вважаємо, що всі вищевикладені побоювання не стосуються застосування комп’ютерних технологій в господарському судочинстві, оскільки сторонами в даному процесі є,  зокрема,  юридичні особи та фізичні особи – підприємці, які, виходячи зі специфіки діяльності, мають комп’ютерну техніку, є задовільними її користувачами та знову ж таки, з огляду на необхідність використання комп’ютерної техніки при здійсненні підприємницької діяльності, позитивно та вже буденно,  а не як виняток, сприймають  її використання.

З огляду на світовий  інформаційний та технологічний розвиток, в площині якого також знаходиться України, потреба в електронному провадженні є дуже актуальною та нагальною,  а відсутність такого порядку  негативно впливає на світовий імідж України в сфері впровадження інформаційних технологій.  

Намагаючись відповідати прогресивним напрямам розвитку світової спільноти, та в певній мірі проголошеній в Окінавській хартії декларації, в  березні 2012 року Державне підприємство «Інформаційні судові системи» презентувало  Концепцію  електронного суду України.

Метою даної концепції є розробка універсальної схеми побудови структур даних при наявності необхідності обміну даними між автоматизованими системами різних виробників.

Аналіз її змісту показав, що її не можна визнати продуктивною внаслідок відсутності господарсько-процесуальної правової компоненти. Зокрема, її зміст не містить процесуального порядку розгляду спорів за допомогою інформаційно-комп’ютерних технологій,  а регламентує переважно технічні аспекти реалізації електронного судочинства.

Наказом Державної судової адміністрації України від 07.09.2012 № 105 затверджено Тимчасовий регламент обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу, що стало ще одним продуктивним кроком на шляху електроніфікації судового процесу [8].

Наказом Державної судової адміністрації України від 30.05.2013 №  72 «Про реалізацію проекту щодо обміну електронними  документами між судом та учасниками судового процесу», було запроваджено у місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції  з 17.06.2013 порядок щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу (кримінального провадження) із застосуванням автоматизованої системи документообігу суду [9].

Водночас, вказані документи регламентували порядок подання учасниками судового процесу до суду документів в електронному вигляді, а також надсилання таким учасникам процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства.

Спрощене електронне провадження, що пропонується в даному дослідженні,  являє собою нормативний процес розгляду певних категорій справ без фізичної участі представників сторін та паперового дублювання матеріалів справи і процесуальних документів, виключно за допомогою засобів комп’ютерної техніки та мережі Інтернет.

На нашу думку, загальний порядок реалізації електронного провадження в господарському процесі не повинен принципово  відрізнятись від  стандартного позовного, оскільки він в повній мірі, за деякими виключеннями, логічно та процесуально доцільно регулює розгляд спору в господарському суді. Однак, без паперове судочинство повинно враховувати необхідність оперативного відновлення порушених прав зацікавлених осіб та специфіку автоматизованої судової процедури.

Авторська пропозиція правового забезпечення в Україні спрощеного електронного провадження відрізняється від існуючих моделей електронного судочинства в світі та країнах СНД зі схожими правовими системами.

В судах США, Австралії, Канади,  Італії, Франції, Німеччині, Російської Федерації, Білорусії  розроблені, впроваджені і успішно функціонують різноманітні системи електронної подачі  документів та документообігу. 

Проте, новація та принципова різниця від існуючих електронних систем судочинства у порівнянні із запропонованими  в даному дослідженні  вимогами до спрощеного електронного провадження  полягає в іншому підході до форми розміщення вимог та їх сутності.

Приймаючи до уваги ідею Сивак Н.А. щодо розподілення спрощених проваджень за критерієм підстав їх виникнення на: а) спрощені судові провадження, в основі яких є безспірність заявлених вимог та б) спрощені судові провадження, що ініціюються у випадку малозначущості предмету спору [10, с.8], слід відзначити, що спори, що вирішуються в запропонованому в даному дослідженні порядку, нами  відносяться до першої категорії, оскільки по суті є безспірними в тому значенні  слова, що визначає не відсутність спору, а підтвердження його беззаперечними доказами.

Проте, в межах вже встановленої видової ознаки спрощення - безспірності вимог,  нами пропонуються нові підвидові категорії безспірних вимог, які було б доцільно розглядати в порядку спрощеного електронного провадження, зокрема: 1) стягнення штрафних санкцій, 3 % річних, втрат від інфляції, нарахованих на заборгованість, що була предметом розгляду господарського суду та стягнута за його рішенням; 2) стягнення боргу та похідних від нього вимог за мировими угодами, що були затверджені господарським судом за результатами розгляду іншої господарської справи.  

По-друге, сутність вимог, які розглядатимуться в спрощеному електронному провадженні полягає в базуванні їх на встановленні іншим рішенням суду стратегічного для подальшого розгляду позову юридичного факту, тобто при застосуванні преюдиції. 

Принциповою новацією даної ідеї є те, що від російської моделі та багатьох європейських моделей електронного судочинства спрощене електронне провадження, порядок реалізації якого розроблений автором даного дослідження,  відрізняється тим, що містить чітко визначений перелік спорів, за якими буде застосовуватись, та розгляд таких спорів за допомогою комп’ютерних технологій, виключаючи паперове дублювання.

Проаналізувавши існуючі в науці критерії спрощення судочинства, можна зробити висновок, що модель спрощеного електронного судочинства, має встановлювати не тільки електронний супровід розгляду певних категорій спорів в порядку позовного провадження, але й відрізнятись від позовного провадження скороченням певних стадій процесу, як-то безпосередній судовий розгляд з судовими засіданнями за участю представників сторін (на його зміну приходить розгляд та змагальність  поданих сторонами в електронному вигляді документів), а також скороченням строків розгляду позову з підстав його  базування на вимогах, що були раніше розглянуті судом в іншій  справі.

На відміну від існуючих світових моделей спрощених проваджень, в даному дослідженні пропонується, що в структурі спрощеного електронного провадження розгляд справи буде здійснюватись безпосередньо у призначені судом дні для подання витребуваних доказів, без стандартного судового засідання. Зазначене, на відміну від повної відмови від судових засідань буде більш дисциплінувати суддів,  а також давати змогу сторонам процесу  та іншим його учасникам орієнтуватись на певні дати для підготовки та надання суду витребуваних матеріалів.   

Крім того, в моделі спрощеного електронного провадження, зазнає змін процес подання доказів, вивчення судом матеріалів, поданих в електронному вигляді, що не потребують паперового дублювання з огляду на їх джерела отримання.    

Для з’ясування поняття та суті спрощеного електронного провадження слід окреслити його ознаки.  Їх можна визначити за критерієм явної відмінності від інших форм провадження.

Так, першою ознакою є безпаперова форма позову, підписаного єдиним електронним підписом, доступ до якого буде у керівника юридичної особи або особи, ним уповноваженої, та доданих до нього документів в якості доказів, відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис” [11].

Дана форма існування доказів в об’єктивній реальності може бути запроваджена за допомогою спеціальних технічних засобів, які унеможливлять підробку письмових доказів.

В межах теми даного дослідження важливими є висновки  К.Л. Брановийцького, що містяться в дисертації на тему: «Інформаційні технології в цивільному процесі Германії (порівняльно-правовий аналіз)» щодо впливу  електронного підпису на вільність оцінки доказів судом. Так, автором  зроблено висновок, що у цивільному процесі Німеччини документи, що не мають кваліфікованого електронного підпису,  є допустимим доказом, і оцінюються судом у рамках принципу вільної оцінки доказів. Однак, як зазначає автор, залежно від виду електронного документу (приватний, офіційний) суд буде пов'язаний їх авторством або змістом, тобто у такому разі йдеться про обмеження дії принципу вільної оцінки доказів. Однією з підстав такого обмеження виступає дуже високий рівень безпеки при використанні в електронному документі кваліфікованого електронного підпису [12, с. 7-8].

При застосуванні в Україні процедури електронного спрощеного провадження в практичному аспекті,  електронний цифровий підпис відіграє важливу роль в автентичності оригіналу паперового документу його електронній копії або достовірності електронного документу, та є його невід’ємним атрибутом.

Другою ознакою є те, що спрощене електронне провадження характеризується як провадження без фізичної участі сторін.

Водночас, до третьої ознаки можна віднести здійснення спрощеного електронного провадження за допомогою засобів комп’ютерної техніки та мережі Інтернет.

Таке можливо за умови наявності відповідного технічного устаткування та програмного забезпечення, при чіткому нормативному супроводі та впровадженню нових технологій в нині існуючий господарський процес.

Четвертою ознакою  є  розгляд в порядку спрощеного електронного провадження чітко визначених категорій, а саме: 1) стягнення штрафних санкцій, 3 % річних, втрат від інфляції, нарахованих на заборгованість, що була предметом розгляду господарського суду та стягнута за його рішенням; 2) стягнення боргу та похідних від нього вимог за мировими угодами, що були затверджені господарським судом за результатами розгляду іншої господарської справи.  

Отже, підсумовуючи, зазначимо, що спрощене електронне провадження являє собою процес розгляду спору без участі сторін, виключно на підставі поданих до суду за допомогою засобів комп’ютерної техніки та отриманих судом в електронному вигляді документів на підтвердження певних обставин справи, встановлення яких необхідно для вирішення її по суті. Це є принциповою відмінністю даного виду провадженні від нині існуючих.

Література:

1.   Окинавская хартия глобального информационного общества (Окинава, 22.07.2000) // Дипломатический вестник. – 2000. – № 8. – С. 51–56.

2.   Решетняк В. И. Электронное правосудие и транспарентность судебной системы [Електронний ресурс] / В.И. Решетняк // Электронное приложение к российскому юридическому журналу. – 2011. – № 3. – С. 51-55. – Режим доступу: http://electronic.ruzh.org/?q=node/251.

3.   Чуча С. Ю. Электронное судопроизводство как фактор снижения конфликтности в российском обществе  / С. Ю. Чуча, И. В. Сорокина, Е. А. Кулагина // Закон. – 2011. – № 2. - С. 73 – 76.

4.   Пограничный С. Виртуальный суд: опыт и перспективы / С. Пограничный  // Судебно-юридическая газета. –  2009. –  № 03 (003). – С.4.

5.   Бондаренко М. Судочинство он-лайн: мрія чи реальність / М. Бондаренко // Правовий тиждень. – 2009. – № 48 (147). – С.5

6.   Туркіна І .Є. Інформаційні технології в судовій системі / І.Є. Туркіна //  Публічне управління: теорія та практика: збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. – Х.: Вид-во «ДокНаукДержУпр», 2011. – № 3(7) – С. 199-202.

7.   Фишер Н. Электронное правосудие в Германии (критические замечания относительно внедрения информационных технологий в гражданское судопроизводство) / Н. Фишер // Российский ежегодник гражданского и арбитражного процесса. – 2007. –  № 6. –  С. 630-643.

8.   Наказ Державної судової адміністрації України від 07.09.2012 № 105 “Про реалізацію пілотного проекту щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dsa.court.gov.ua/dsa/14/N1052012/12.

9.   Наказ Державної судової адміністрації України від 31.05.2013 № 72 “Про реалізацію проекту щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dsa.court.gov.ua/dsa/14/N722013/13.

10.             Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003  № 852-IV // Офіційний сайт Верховної  ради  України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/852-15.

11.              Сивак Н. В. Упрощенное производство в арбитражном процессе: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.15 / Н. В. Сивак. – М., 2009. – 2009. –             27 с.

12.             Брановийцкий К.Л. Информационные технологии в гражданском процессе Германии (сравнительно-правовой анализ): автореф. дис....канд. юрид. наук: 12.00.15 / К.Л. Брановийцкий. –  Уральская государственная юридическая академии. – Екатеринбург, 2009. – 26 с.

Суддя господарського суду

Луганської області, кандидат юридичних наук  Олена Сергіївна Фонова