Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Протягом останніх років чинне українське законодавство з корпоративних питань зазнало значних змін. Загалом вони стосувалися регулювання діяльності акціонерних товариств, їхньої структури управління, тощо. Однак товариства з обмеженою відповідальністю залишилися осторонь, а отже, деякі прогалини в законодавстві досі не заповнені.
На перший погляд, така організаційно-правова форма юридичної особи, як товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ), здається досить простою порівняно з акціонерним товариством і тому, часто-густо, обирається як найзручніша форма ведення бізнесу. Ця тенденція обумовлена відносною простотою процедур створення та припинення ТОВ. Проте, слід пам’ятати про певні труднощі, з якими може стикнутися засновник (учасник) протягом своєї участі у корпоративних відносинах.
Учасники товариства можуть втратити статус учасника в результаті добровільного виходу, виключення з товариства, переходу частки в статутному капіталі до іншої особи, смерті (ліквідації). Що ж таке, вихід з товариства?
Вихід з товариства - безумовне волевиявлення учасника, спрямоване на припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством.
Закони або підзаконні акти не встановлюють порядок реалізації учасником права на вихід. Тому, щоб уникнути в подальшому судових спорів, його необхідно визначати в установчих документах товариства. При цьому слід враховувати, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі в будь-який час реалізувати своє право на вихід. Мотиви виходу для товариства не мають правового значення.
Відповідно до статті 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Вихід учасника з товариства здійснюється на підставі заяви. Якщо учасником є фізична особа, заява має бути нотаріально посвідчена. Від учасників - юридичних осіб вимагається рішення повноважного органу. До речі, необхідно обов’язково пересвідчуватись у повноваженнях органу на право прийняття зазначених рішень.
Зміст заяви законодавство не визначає. Практика свідчить, що формулювання в заяві учасником свого рішення про вихід є не завжди правильним. При цьому існують непоодинокі випадки, коли органи державної реєстрації, пропонуючи зразок заяви про вихід з товариства, також невірно викладають її зміст і пропонують такі формулювання, як “прошу виключити зі складу учасників...”, “прошу дозволити вихід з товариства...”, “прошу звільнити з числа учасників...” тощо. Слід підкреслити, що право на вихід з товариства – це одностороннє, безумовне право учасника. Тому в правовому розумінні є некоректним прохання про отримання дозволу на вихід. Вбачається, що правильним є формулювання такого змісту: “...повідомляю про свій вихід з числа учасників...”.
Заяву про вихід з товариства, як правило, учасник подає особисто. В заяві може відображатися й інша інформація. Заява про вихід може бути направлена товариству поштою, передана товариству (посадовим особам товариства) учасником або його представником особисто з обов'язковою реєстрацією в журналі вхідної кореспонденції.
При цьому, учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Так, відповідно до статті 54 Закону України “Про господарські товариства” виплата вартості частини майна товариства провадиться після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника і за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі, а майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
На практиці найчастіше головним питанням у спорах про виплату учаснику, який вибув, є вид вартості майна ТОВ, який застосовується при його оцінці, - ринкова або балансова, так як їх величини можуть відрізнятися в кілька разів. Ні норми Закону № 1576, ні ЦК прямо на це питання відповіді не дають. Так, згідно з нормами статті 148 ЦК порядок і спосіб визначення вартості частини майна до виплати встановлюються статутом і законом, а спори про визначення розміру частини вирішуються судом.
Враховуючи, що обов'язковість проведення дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів нормами законодавства не передбачена, учасник вправі вимагати її здійснення для розрахунку вартості частини майна, що йому належить.
Характерно, що найчастіше конфлікти між учасником, що виходить, та товариством виникають із питань розрахунку суми, що підлягає виплаті учаснику як компенсація вартості частки у майні товариства.
Головним питанням у спорах про виплату учаснику, який вибув, є вид вартості майна ТОВ, що застосовується при його оцінці, – ринкова або балансова.
Ні закон про господарські товариства, ні Цивільний кодекс України прямо на це запитання відповіді не дають. Але комплексний аналіз законодавства України приводять до висновку про застосування ринкової вартості, якщо на цьому наполягає учасник, що вибув.
За п. 64 Рішення Європейського суду з прав людини (Справедлива сатисфакція) у справі “Совтрансавто-Холдинг” проти України (Заява N 48553/99) від 02.10.2003 р., що є частиною законодавства України, у якому вирішувалося питання про справедливу сатисфакцію вартості майна підприємства, зазначено, що суд враховує аргумент заявника, за яким балансова вартість активів є далекою від того, щоб відповідати реальній вартості активів або, інакше кажучи, ринковій вартості.
Таким чином, виплата учаснику при виході з ТОВ повинна бути здійснена саме виходячи зі справедливої ринкової вартості майна ТОВ на дату виходу, якщо учасник вважає, що балансова вартість такого майна нижче ринкової.
В той же час, однією з практичних проблем, пов'язаних з виходом учасника з товариства, є визначення часу, з якого учасник вважається таким, що вибув з товариства, оскільки законом цей момент не визначений. В літературі існує декілька думок з цього приводу. Одні автори вважають, що учасник вважається таким, що вибув з товариства з моменту подання ним заяви про вихід, інші – що з дати розгляду зборами заяви про вихід. Третя позиція – з моменту реєстрації відповідних змін до установчих документів.
Вихід з товариства призводить до зміни складу учасників. Виконавчий орган, отримавши заяву від учасника, має скликати позачергові збори, до порядку денного яких внести питання щодо розгляду заяви учасника про вихід й виплату належної йому частки та затвердження змін до установчих документів.
На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли учасники ухиляються від скликання зборів і затвердження змін до установчих документів, чим “затягують” строки проведення розрахунків з учасником. В результаті учасник, який виявив бажання припинити корпоративні правовідносини з товариством, протягом тривалого періоду фактично залишається його учасником.
В той же час, чинним законодавством та статутними документами товариств передбачаються випадки, коли особи виключаються зі складу учасників у зв’язку з систематичними порушеннями, протидією діяльності товариства та в інших випадках. Але вказані факти повинні бути доведені відповідними доказами.
Особи які звертаються до суду із позовами про виключення зі складу учасників товариства помилково вважають, що такі дії вправі здійснювати господарський суд. З цього приводу слід наголосити, що прийняття рішення про виключення учасника з господарського товариства законом віднесено до компетенції учасників цих товариств, а не до компетенції будь-яких інших органів, в тому числі і суду.
Вступаючи у корпоративні відносини, слід зважити наслідки, пов’язані з початком та, відповідно, завершенням таких відносин.
Розглянуті проблеми дають підстави стверджувати, що в сфері регулювання корпоративних правовідносин існує ціла низка прогалин, які потребують врегулювання на законодавчому рівні.
Суддя господарського суду
Луганської області Т.А.Василенко
_03_03.png)
