Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Порука як вид забезпечення виконання зобов’язання.
Порука є одним із видів забезпечення виконання зобов’язань, як правило, за договорами позики або за кредитними договорами.
Законодавець імперативно визначає, що правочин стосовно забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі та у разі недодержання такої форми правочин є недійсним (ст. 547 Цивільного кодексу України).
Стаття 553 Цивільного кодексу України містить поняття договору поруки, який укладається між кредитором та поручителем. При цьому закон не вимагає обов’язкового волевиявлення боржника щодо укладення договору поруки, але, як свідчить практика, вказаний договір підписується кредитором, поручителем і боржником.
За зазначеним договором поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення зобов’язання боржником, перед кредитором відповідає поручитель. Закон не обмежує кількість поручителів за одним зобов’язанням.
Під час вирішення спорів про стягнення кредиторами заборгованості з поручителів за відповідним договором слід звертати увагу на те, що умовами договору поруки повинен бути чітко визначений обсяг зобов’язань поручителя, а також узгоджений з умовами кредитного договору.
Якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним.
Як свідчить судова практика, договори поруки містять посилання безпосередньо на кредитні договори, що регулюють забезпечені зобов’язання, а також зазначаються розмір кредиту, строк повернення кредиту, розмір процентів, комісій, штрафних санкцій тощо.
Цікавим є питання про відповідальність поручителя перед кредитором. Закон передбачає солідарну відповідальність поручителя та боржника перед кредитором. Проте, договором поруки може бути встановлена субсидіарна (додаткова) відповідальність поручителя. З цього приводу слід зазначити, що солідарний вид відповідальності є більш зручним для кредитора, який при наявності порушення основного зобов`язання з боку боржника, може одночасно або по черзі, на власний розсуд, вимагати виконання такого обов`язку як від боржника та поручителя окремо, так і від обох одночасно.
Якщо в договорі поруки передбачено субсидіарну відповідальність поручителя, то кредитор зобов'язаний спочатку пред'явити вимогу до боржника, а у разі незадоволення цієї вимоги боржником вправі вимагати виконання зобов'язання від поручителя.
Відповідно до п. 3 ст. 554 Цивільного кодексу України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
У практиці мають місце випадки, коли до господарського суду звертаються банки з позовними вимогами про спільне солідарне стягнення заборгованості з декілька поручителів, з якими банк укладав окремі договори поруки, посилаючись на вказану вище статтю.
З цього приводу в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначено наступне.
Пункт 3 ст. 554 Цивільного кодексу України не може бути застосований до правовідносин, що виникли з декількох договорів поруки, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності один перед одним, якщо інше не передбачено договором, і таку поруку не можна вважати їхньою спільною.
Таким чином, порука кількох осіб може бути визначена як спільна у разі укладення договору поруки декількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання.
Лише у такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).
Спірним залишається питання щодо порядку припинення договору поруки, який передбачений ст. 559 Цивільного кодексу України, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя та у разі закінчення строку дії договору поруки.
Зміна умов зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поруку лише у випадку, коли зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за забезпеченим порукою зобов'язанням.
Збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання слід розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; установлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо.
Слід враховувати, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов за письмової згоди сторін, то у такому разі саме лише повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди.
Не є збільшенням основного зобов'язання надання чергового траншу за договором про відкриття кредитної лінії, що забезпечений договором поруки.
Судова практика свідчить про те, що основними доводами поручителів (відповідачів), якими заперечують проти заявлених позовних вимог, є те, що кредитор та позичальник, підписуючи зміни та доповнення до кредитного договору, наприклад, в частині збільшення розміру процентної ставки, без згоди поручителя, збільшують обсяг відповідальності останнього.
З цього приводу слід зазначити, що під час укладення договору поруки сторони, як правило, у договорі передбачають умову про те, що поручитель забезпечує порукою всі зобов’язання позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому.
У такому випадку збільшення розміру процентної ставки на підставі додаткових договорів про внесення змін до кредитного договору не є збільшенням обсягу відповідальності та, відповідно, зміною умов зобов’язання. Тому, підстави для припинення договору поруки згідно із статтею 559 Цивільного кодексу України відсутні.
Відповідно до п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
На перший погляд все зрозуміло. Натомість, на практиці виникають ситуації, за яких у договорі занадто лаконічно виписаний порядок припинення поруки, та сторони обмежуються лише зазначенням строку дії договору поруки, помилково ототожнюючи його зі строком дії кредитного договору, що в подальшому призводить до прострочення кредитора зі зверненням до поручителя щодо виконання ним зобов`язання забезпеченого порукою.
Як свідчить судова практика, строк дії договорів поруки у більшості випадків визначається як повне виконання основного зобов’язання.
При цьому, сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитором або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 Цивільного кодексу України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
На даний час гострим залишається питання пред’явлення банками вимог про виконання зобов’язання, що передбачено п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, до поручителів, які знаходяться в зоні АТО.
Неможливість направлення вимог у порядку, передбаченому умовами договору поруки, пов’язана з призупиненням приймання УДППЗ «Укрпошта» до пересилання поштових відправлень на адресу деяких населених пунктів Донецької та Луганської областей у зв’язку з проведенням бойових дій.
Враховуючи викладене вище, тема поруки є досить актуальною станом на сьогоднішній день.
Суддя господарського суду
Луганської області І.П. Голенко
_03_03.png)
