Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Виконання договорів за участю установи, що фінансується за рахунок
Державного бюджету
Підприємства, установи та організації для належного функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності укладають відповідні договори з іншими суб’єктами господарювання. При цьому, в деяких випадках оплата за відповідними договорами здійснюється за рахунок коштів, виділених з Державного бюджету України.
Характерно, що не зважаючи на те, що у відносинах між бюджетними установами та небюджетними підприємствами залучені бюджетні кошти, такі відносини не є бюджетними, а відносяться до цивільно-правових. Для таких цивільно-правових відносин характерна юридична рівність сторін. Тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов’язань за договірними відносинами.
Так, договори поставки, підряду, виконання робіт та інші, стороною яких є бюджетні установи або установи, які частково фінансуються за рахунок бюджету, можуть носити разовий характер, а можуть укладатися на певний термін (як правило, на один рік, оскільки кошторис витрат бюджетних коштів розробляється на рік). У будь-якому випадку, в договорі зазначаються конкретні ціни на товар або вартість робіт чи послуг.
Згідно з вимогами частини п’ятої статті 51 Бюджетного кодексу України
розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.
Як правило, в договорах зазначається, що оплата товару, робіт, послуг здійснюється протягом певної кількості календарних днів з моменту надходження на рахунок відповідних бюджетних коштів. Таке формулювання умови оплати спричиняє в майбутньому великі перепони для отримання кредиторами відповідних коштів за вже поставлений товар, надані послуги або виконані роботи, оскільки оплата залежить одночасно від двох умов: спливу конкретного терміну і наявності бюджетних коштів на рахунку установи.
Проте, за порушення термінів оплати, визначених умовами договору, установа чи підприємство (в тому числі, і комунальні), що фінансується з Державного бюджету України, несуть відповідальність відповідно до законодавства і укладеного договору. Слід зазначити, що ані Цивільний кодекс України, ані Господарський кодекс України при визначенні відповідальності за укладеними договорами поставки не виділяють бюджетні установи в окрему категорію і не встановлюють для них будь-які окремі правила.
Так, за нормами чинного законодавства, будь-які майново-господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають на підставі договорів і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому, відповідна особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями, і одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо бюджетна установа не здійснить оплату за товар або виконані роботи чи послуги в установлені договором строки, вона несе таку саму відповідальність, як і будь-який інший суб’єкт господарювання та сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми, а також пеню та інші штрафні санкції.
При цьому, відсутність бюджетного призначення на фінансування відповідних робіт, послуг або товару не може бути підставою для звільнення покупця або замовника від обов'язку оплатити відповідний товар, роботи чи послуги, оскільки останні, в свою чергу, мають право призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт (товарів, послуг) та не приймати їх результати або не приймати відповідний товар.
Така позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 15.05.2012 №11/446, рішення за якою відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України.
У справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тітал» до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів на реєстраційному рахунку відповідача, не виправдовує бездіяльність останнього і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язання.
Вказана позиція також висловлена і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року.
Тобто, в будь-якому випадку зобов’язання за відповідними правочинами повинні виконуватися сторонами договору в повному обсязі і відсутність бюджетного фінансування не є підставою як для припинення зобов’язань так і для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору.
Таким чином, в судовому порядку грошова заборгованість за отриманий товар, надані послуги чи виконані роботи з відповідачів – бюджетних установ стягується на загальних підставах, але джерело фінансування відповідача (державний бюджет) може стати причиною для застосування господарським судом певних механізмів, передбачених ГПК України, які встановлюють особливості виконання зобов’язань: відстрочення, розстрочення оплати, зменшення штрафних санкцій тощо.
Цікаво, що ще у римському праві було закріплено правило, коли тільки належне виконання зобов’язання призводило до припинення правового зв’язку між кредитором і боржником. У класичний період були вироблені певні критерії, яким мало відповідати виконання зобов’язання, щоб вважатися належним, і ці критерії збереглись до нашого часу.
Суддя господарського суду
Луганської області Т.А. Василенко
_03_03.png)
