flag Судова влада України
Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

ПРАВА ПОРУЧИТЕЛЯ У РАЗІ ВИКОНАННЯ НИМ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ БОРЖНИКА (стаття судді Старкової Г.М.)

31 жовтня 2016, 11:58

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

         З метою забезпечення належного виконання зобов’язання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов’язання боржником закон передбачає спеціальні заходи – визначає окремі види забезпечення виконання зобов’язання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (ст. 546 ЦК України).

Доцільність використання того чи іншого виду забезпечення виконання зобов’язання залежить від сутності забезпеченого зобов’язання. Для зобов’язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, які останніми роками набули масового характеру, найбільш прийнятними є гарантія, застава і порука, остання з яких є більш популярною, оскільки не  обмежена колом осіб, що можуть виступати поручителями.


 Поручителем   може бути будь-яка фізична або юридична особа, майнове становище і ділові якості якої не викликають сумнівів у кредитора.

З урахуванням абзацу першого ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 547 та ст. 553 ЦК України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і пору

чителем.

Як зазначено в проведеному Верховним Судом України аналізі застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов’язання суди розглядають значну кількість справ щодо виконання договору поруки.

 

За змістом поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Вимога до поручителя може бути пред’явлена виключно за умови настання обставин, передбачених   ч. 1 ст. 553 ЦК України, – у випадку порушення зобов’язання боржником.

 

Чинним цивільним законодавством України поряд із обов’язками, передбаченими договором поруки, поручителю надаються і певні права, як сторони правочину.  

Так, за змістом ч. 1 ст. 554 ЦК України сторони договору поруки вправі самостійно обрати альтернативний солідарній відповідальності варіант – субсидіарну відповідальність поручителя.

І в тому разі, якщо  в договорі поруки передбачено субсидіарну відповідальність поручителя, то господарським судам необхідно виходити з того, що кредитор зобов'язаний спочатку пред'явити вимогу до боржника, і тільки  в разі незадоволення цієї вимоги боржником вправі вимагати виконання зобов'язання від поручителя. Таке роз’яснення міститься у п. 4.3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів».

Таким чином, у цьому   випадку необхідно враховувати положення ст. 619 ЦК України, якою встановлені певні обмеження щодо черговості пред’явлення вимог особі, яка несе субсидіарну відповідальність, а саме: перш ніж звернутися до поручителя, який зобов’язався відповідати у субсидіарному порядку, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо ж основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Також, закон передбачає право поручителя на часткове виконання зобов’язання за договором поруки, якщо про це домовились сторони при його укладенні.  Як зазначено  у ч.2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов’язався відповідати за виконання зобов’язання частково (ч. 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 ЦК України). Так, наприклад, договором поруки можна передбачити відповідальність поручителя лише за основний борг без сплати процентів й інших нарахувань.

У переважній більшості випадків у договорах поруки йдеться про повний обсяг виконання зобов’язання, тому суди іноді не звертають уваги на положення договорів поруки, якими обмежується обсяг відповідальності поручителя.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України  сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Викладена позиція не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільного законодавства щодо здійснення цивільних прав, у тому числі права особи відмовитися від свого майнового права (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 12 ЦК України). Дана позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-51цс11, де, зокрема зазначено і про те, що відповідно до ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих боржникові. Але  чинним законодавством імперативно не зобов’язано поручителя укладати договір поруки на відплатній основі, а також не заборонено виступати поручителем безвідплатно.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 555 ЦК України поручителю надано право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Таким чином, поручитель у випадку пред’явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоча і зв’язаний певними процесуальними обов’язками щодо боржника (має попередити останнього про подання вимог кредитором, залучити боржника до участі у справі у випадку пред’явлення позову), але зберігає своє відносно автономне становище, насамперед, у зв’язку з оцінкою заперечень, що має проти кредитора основний боржник.

Згідно із ч. 2 ст. 556 ЦК України  до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов’язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Тобто безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов’язку за боржника.

Ґрунтуючись на положеннях ст. 514 ЦК України, слід зауважити, що до поручителя переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором. У відповідності до ст. 519 ЦК України первісний кредитор (кредитор за основним зобов'язанням) не втрачає правового зв'язку з боржником: він залишається відповідальним перед поручителем (новим кредитором) за недійсність переданої йому вимоги.

Пунктом 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» роз’яснено, що водночас господарським судам слід виходити з того, що з урахуванням ч. 2 ст. 556 та п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов'язанні. Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов’язанні, серед яких передбачено і виконання обов’язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов’язанні після виконання ним обов’язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов’язанням.

Питанню про наслідки виконання зобов'язання боржника одним із співпоручителів законодавець приділив увагу у ч. 3 ст. 556 ЦК України, згідно з якою до кожного із кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Однак, як свідчить її ґрунтовний аналіз, вказана норма стосується лише випадків часткової співпоруки із дольовою (частковою) відповідальністю співпоручителів. Вказана норма не може бути застосована у випадку, коли кожен із співпоручителів поручився за виконання зобов'язання боржника у повному обсязі солідарно чи субсидіарно, а зобов'язання боржника в повному обсязі виконав один з них і в порядку суброгації отримав права кредитора. При відповіді на питання про те, до кого може пред'являти позов такий співпоручитель (новий кредитор) - до боржника чи до решти співпоручителів - необхідно керуватися ст. 543 ЦК України. Це означає, що співпоручитель, що виконав зобов'язання боржника в повному обсязі має право звернутися з вимогою як до боржника, так і до будь-кого із інших співпоручителів, причому як до усіх разом, так і до кожного з них окремо, як в повному обсязі, так і частково.

Суддя

господарського суду

Луганської області                                           Г.М. Старкова