Господарський суд Луганської області

06 лютого 2014, 12:07

ДЕЯКІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЇ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

Здійснювана в Україні судово-правова реформа призвела до радикальних змін господарського процесуального законодавства України. Однак багато положень чинного Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) наразі не відповідають сучасним вимогам до здійснення правосуддя, що породжує численні проблеми в судовій практиці. Це стосується, зокрема, й процесуального статусу учасників господарського процесу, а тому обумовлює необхідність наукового дослідження проблемних аспектів цього процесуального інституту. Слід зазначити, що чітке визначення основних засад структурної та змістовної побудови правових норм сприяє ефективному та правильному їх застосуванню. Тому в законодавстві будь-якої правової держави варто визначати загальні правові засади через категорію принципів, які концентровано виражають сутність відповідних галузей права. У зв’язку з цим, особливої актуальності набувають питання щодо удосконалення господарсько-процесуального законодавства під призмою реалізації принципів господарського процесу.

Проблемні питання процесуального статусу сторін і третіх осіб у господарському процесі привертали увагу таких науковців, як В.Е. Беляневич, Д.М. Притика, В.М. Дем’як та ін., але в контексті реалізації принципу процесуальної економії ці питання потребують доопрацювання. Серед галузевих принципів господарського процесу, принцип процесуальної економії відповідає завданням зміцнення законності у господарських відносинах, своєчасного виконання договірних зобов’язань, усунення недоліків у господарській діяльності. Значення принципу процесуальної економії полягає у тому, що при вирішенні справи в господарському суді найбільш повно, доцільно та своєчасно мають бути використані всі встановлені законом засоби для правильного й швидкого вирішення спору та усунення недоліків у господарській діяльності, виявлені при розгляді справи. З урахуванням вищенаведеного, метою даної статті є дослідження деяких аспектів процесуального статусу залучених у справу відповідачів і третіх осіб із самосійними вимогами на предмет спору, а також вироблення пропозицій щодо удосконалення правового забезпечення досліджуваної сфери відносин в контексті вимог процесуальної економії господарського процесу.

Господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона. Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною 1 ст. 24 ГПК. Ухвали про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача не можуть бути оскаржені в апеляційному та у касаційному порядку. Стаття 24 ГПК не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача, проте відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з п. 3 частини 3 ст. 104 ГПК.

У процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем, третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження зі справи в місцевому господарському суді, але до прийняття ним рішення.

Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її позовної заяви, що повинна відповідати вимогам статей 54 - 57 ГПК, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК). Питання про прийняття такої заяви, відмову в її прийнятті або про її повернення вирішується на загальних підставах згідно зі статтями 61 - 63 ГПК. Зокрема, дійшовши висновку про те, що у відповідній заяві не зазначено обставин, на яких ґрунтується вимога третьої особи, та/або доказів, що підтверджують ці обставини, суд повертає заяву на підставі п. 3 частини 1 ст. 63 ГПК. Якщо ж така третя особа звертається з позовом, вимоги за яким не є тотожними вимогам за первісним позовом (наприклад, про визнання недійсним договору, тоді як первісний позов стосується стягнення заборгованості за тим же договором), позов третьої особи може бути повернуто на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК, оскільки третя особа може бути допущена до участі у справі лише тоді, коли її самостійна вимога стосується предмета спору між позивачем і відповідачем у справі.

Відповідно до ст. 24 ГПК після заміни неналежного відповідача, залучення іншого відповідача розгляд справи починається спочатку. У разі прийняття судом позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, розгляд справи, а відтак і перебіг строку вирішення спору також починається спочатку. Наведені норми ґрунтуються на тому, що особі, яка залучена до участі у справі у якості відповідача чи третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, слід надати можливість скористатися повним обсягом процесуальних прав, передбачених ГПК.

Але сучасна господарська практика вимагає від учасників судового процесу швидкого й правильного вирішення спору з найменшими затратами. Також за конкретних обставин справи залучені у судовий процес інші відповідачі і треті особи із самостійними вимогами, можуть бути і самі не зацікавлені у розгляді справи спочатку. Безумовно, процесуальне законодавство повинно містити норми, які гарантують процесуальні права залучених у справу відповідачів і третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору, але також норми цього законодавства мають сприяти скорішому вирішенню судом господарської справи, надаючи відповідним учасникам процесу варіанти дозволеної поведінки.

Для прикладу можна навести подібні положення цивільного процесуального законодавства. Так, відповідно до ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку. В свою чергу, ст. 34 ЦПК встановлює, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Слід зазначити, що відповідні статті проекту Господарського процесуального кодексу України також містять схожі положення. Після заміни неналежного відповідача або залучення до участі у справі іншого відповідача справа розглядається спочатку, якщо залучений відповідач не заявляє клопотання про продовження розгляду справи по суті. У разі вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, після початку розгляду справи суд починає розгляд справи спочатку, якщо третя особа не заявляє клопотання про продовження розгляду справи по суті.

Підсумовуючи вищевикладене, маючи на меті реалізацію принципу процесуальної економії в різних інститутах та стадіях господарського процесу, з огляду на правове забезпечення подібних питань у цивільному судочинстві, вважаємо за доцільне вдосконалити правові наслідки вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, заміни неналежного відповідача та залучення до участі у справі іншого відповідача, а саме запропоновано в цих випадках продовження розгляду справи по суті, якщо залучений відповідач чи третя особа із самостійними вимогами не заявляють клопотання про розгляд справи спочатку.

Суддя господарського суду Луганської області,

аспірант Інституту економіко-правових

досліджень НАН України Сергій Васильович Смола