Вирішення спорів про визнання недійсним кредитного зобов’язання

Тема статті «Вирішення спорів про визнання недійсним кредитного зобов’язання».

            За останні роки досить поширеним способом затягування судового процесу повернення кредитних коштів стало звернення позичальників (боржників) з позовами до суду про визнання недійсними як кредитних договорів, так і договорів застави, іпотеки. У зв’язку з чим актуальним є аналіз підстав визнання таких договорів недійсними та наслідків такого визнання.

Чинне законодавство не передбачає будь-яких спеціальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності кредитного договору. Тому суди користуються положеннями  ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

            Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як свідчить судова практика, найпоширенішими підставами визнання недійсними кредитних договорів є відсутність у банку індивідуальної ліцензії на видання валютного кредиту, коливання валютного курсу, підвищення процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, підписання кредитного договору зі сторони банку неповноважною особою тощо.

            У більшості таких справ суди відмовляють у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору.

            Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України - у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні  у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, у разі визнання кредитного договору недійсним боржник зобов’язаний повернути банку лише суму тіла кредиту без виплати відсотків. Натомість банк зобов’язаний повернути всю суму сплачених боржником відсотків за договором кредиту, а також можливу сплачену пеню та штрафи.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. 

Таким чином, недійсність кредитного договору спричиняє недійсність договору застави чи договору іпотеки, які зазвичай укладаються з метою забезпечення виконання кредитного договору, і, як наслідок, банк повинен повернути предмет застави позичальникові, що передавався у володіння банку.

04 листопада 2012 року набрав чинності Закон України № 5405 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань".
            Даним законом по-новому врегульовано наслідки визнання недійсними кредитних договорів.

            Цивільний кодекс України доповнили ст. 1057-1 «Правові наслідки недійсності кредитного договору» наступного змісту: «У разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в  обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною  першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання  позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.  

Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної  сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк  зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом.

Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання   кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті».

            Отже зазначені зміни можливо покликані зміцнити банківську систему шляхом недопущення ухилення від кредитних зобов’язань недобросовісними боржниками, але як буде складатися судова практика із застосуванням ст. 1057-1 Цивільного кодексу України побачимо найближчим часом.

Суддя господарського суду Луганської області                                                     І.П. Голенко